У своїх взаєминах з пресою Володимир Зеленський трохи нагадує Дональда Трампа. Як мінімум в впевненості в тому, що він «сам собі ЗМІ». Досить бути активним в соцмережах і люди тебе почують, а всі ці професійні «мейнстрімні» журналісти тільки й думають про те, як би дискредитувати всeнародного улюбленця – так думає американський лідер і його український колега.

Правда, якщо Трамп сам відкрито міг сказати репортерові CNN «You are fake news», то у Зеленського роль «троля» для медіа виконував глава Офісу президента Андрій Богдан, який і сам був здатний запускати фейки. Але Богдан побув в фаворі трохи більше півроку і пішов у відставку, та й популярність Зеленського в соцмережах почала помітно падати: як показало дослідження Інституту масової інформації, кількість переглядів його відеороликів в 2020-м впало в 3-4 рази в порівнянні з періодом виборчої кампанії і початком його президентства.

20 травня – рівно рік, як пройшла інавгурація Володимира Зеленського. В честь цього була влаштована цілком традиційна прес-конференція. Не обійшлося, правда, і без скандалу: ряд загальнонаціональних ЗМІ, відомих своєю критикою президента з патріотичних проверопейскіх позицій, акредитацію не отримали: нібито не вистачило місця, з огляду на санітарні норми з умовах карантину (прес-конференція проходила в парку, на свіжому повітрі). Таким чином роль «опозиційних медіа» в цьому заході зіграли проросійські телеканали з медіа-холдингу Віктора Медведчука. Вони виявилися більш зручними спаринг-партнерами, адже Зеленський міг їх перебити ремаркою, мовляв, вас же фінансує Росія.

Сама по собі прес-конференція не стала якимось суперподії і тривала два з половиною години. Його попередня зустріч з журналістами була в жовтні минулого року, тоді був встановлений світовий рекорд: прес-марафон тривав 14 годин, таким чином він заткнув за пояс таких «красномовців» як Фідель Кастро, Володимир Путін і Олександр Лукашенко, які спілкувалися з пресою по 7 годин поспіль.

Наслідувати Лукашенко український президент намагався на самому початку свого правління, коли хамив чиновникам. Тепер вже ніби як не з руки: кругом призначені ним кадри, говорити про саботаж на місцях не доводиться. Суперечити президентові можуть хіба що мери міст – вони обрані, а не призначені зверху. Градоначальники нерідко виявляють свою норовистість: досить згадати міського голову Черкас, який за власним рішенням вивів обласний центр з загальнонаціонального карантину раніше встановленого урядом терміну. Місцеві вибори призначено на жовтень цього року і президентська команда намагається вибити грунт з-під ніг у регіональних еліт: Кабмін, мотивуючи режимом економії, скоротив субвенції місцевим бюджетам з загальнонаціонального. Зараз Зеленський намагається грати роль Франкліна Рузвельта. Разом з прем’єром Денисом Шмигаль вони обіцяють масштабне будівництво доріг. Розрахунок іде на те, що інфраструктурні проекти виведуть країну з кризи. Вони, дійсно, необхідні і потенційно можуть створити чималу кількість робочих місць. Але ті зарплати, про які говорити Денис Шмигаль (близько 200 євро) навряд чи надихнуть гастарбайтерів, що повернулися з Європи в Україну під час пандемії. Є в цій грі в «новий курс» і політичний підтекст: «хороший президент» будуватиме дороги, а «погані» місцева влада, обмежені в фінансах, навряд чи покажуть виборцям історію успіху. Під час виборчої кампанії Володимир Зеленський говорив, що для нього гіршим результатом його роботи стануть слова виборців про те, що він такий же як Порошенко. Така аналогія насправді мало кому спадає на думку. А ось порівняння з Віктором Януковичем напрошуються нерідко. Особливо коли мова йде про переслідування політичних опонентів.

Коли Петра Порошенка викликають на допити в Державне бюро розслідувань, порушують справи проти представників опозиційних партій, відправляють за ґрати ветеранів та волонтерів по дуже схожим на сфабриковані звинувачення (як у справі про вбивство журналіста Павла Шеремета), виникають цілком резонні асоціації з процесами над Тимошенко і Луценко в 2012-му. І тоді, і зараз президент говорив: «це справа правоохоронних органів і суду, я не втручаюся».

Є, втім, одна істотна відмінність. Янукович дійсно сам розправлявся з політичними суперниками при допомогою «кишенькового» правосуддя. При Зеленський позови проти Порошенка і його команди подають як правило реваншистські сили: проросійські політики або колишні функціонери режиму Януковича, а президент їм просто не заважає. Навіть трохи підіграє. Якраз напередодні прес-конференції проросійські політики через доступні їм канали опублікували записи, на яких нібито Петро Порошенко обговорює з віце-президентом Джо Байденом (мова йде про події 2016- го) політичні та кадрові рішення. Ці записи, на думку тих, хто їх публікує, є доказом державної зради і втручання США в справи України. Відносини до цього Зеленського таке: мовляв, у колишньої влади багато гріхів і це лише один з них. Хоча не так давно сам нинішній президент виявився в центрі подібного скандалу, коли «злили» його переговори з Дональдом Трампом.

Що стосується передвиборчих обіцянок Зеленського, то з ними трапилися цілком прогнозовані метаморфози. Швидке припинення війни на Донбасі – міф, у Росії є свої вимоги, і вона від них не відступить, прийняти їх означає отримати соціальний вибух всередині країни. Зеленський на прес-конференції сам визнав, що «просто перестати стріляти» насправді складно. Весною 2019-го він бравірував тим, що йде в президенти тільки на один термін, а тепер каже про те, що йому цього недостатньо, і він буде балотуватися повторно, сьогоднішній рейтинг пророкує йому перемогу. Було багато розмов про народовладдя і референдумах, але як тільки постало питання про ринок землі і можливого його всенародного обговорення, президент і команда категорично відмовилися від цієї ідеї. Було багато шуму про діджіталізаціі і «країні в смартфоні», але спроба замінити класичну перепис населення «цифровий» обернулася якимись надто переконливими підрахунками «на око». Пафосні слова про боротьбу з корупцією теж не привели до якихось гучних процесів: чиновникам якщо і висувають якісь звинувачення, в суді ці справи розвалюються. Риторика найпалкіших послідовників Зеленського в 2019-му зводилася до фрази «дайте йому рік», тепер вони кажуть: «при Порошенко було не краще».

Пандемія для Зеленського стала свого рада «паличкою-виручалочкою». Зараз їй можна пояснити уповільнення економіки, яке спостерігалося ще в кінці 2019 го. Вона ж викликала тривалу паузу в переговорах в Мінську і в нормандському форматі. Карантин поставив на паузу і роботу парламенту (він збирався кілька разів за екстреними питань). А там у президента намітилися проблеми: його партія все рідше голосує єдиним фронтом, в ній оформилася «група Коломойського», яка, по суті, перетворилася у внутрішню опозицію. За інших обставин президент міг би ініціювати розпуск Ради, але під час пандемії таке рішення точно не буде ні своєчасним, ні популярним. Зеленському залишається прийняти реальність такою, як вона є, і користуватися тимчасовим затишшям, щоб не приймати якихось доленосних рішень. Перший рік «пронесло», але це скоріше везіння. Попереду чотири роки, відведені Конституцією, і ще п’ять в мріях про другий термін.

Джерело: Delfi.lt

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here